Ансамблевий спів у творчості українських вокально-інструментальних ансамблів 1960-1970-х років

Анотація

У статті досліджуються особливості фактури вокально-ансамблевої складової та стилістики пісенних композицій, випущених українськими вокально-інструментальними ансамблями впродовж 1960-1970-х рр. Засадничими для дослідження є напрацювання українських вчених із проблем періодизації історії української естради, її стильових орієнтирів, ґенези і теоретичних основ естрадного вокального ансамблю. 1960-1970-і рр. визначаються відносно попереднього періоду як етап формування нового естрадно-пісенного репертуару через залучення західноєвропейських жанрів та їх адаптацію на ґрунті українського фольклору. Теоретичною основою є поняття про музичну фактуру та її різновиди, а також терміни, вживані в практиці зарубіжних бек-вокалістів щодо різновидів ансамблевого співу. Проведене дослідження показало різноманітні підходи до використання вокального компоненту у творчості українських ВІА 1960-1970-х рр. Розглянуті пісенні композиції гуртів «Веселі скрипки», «Мрія», «Смерічка», «Арніка» прикметні диференційованим підходом до можливостей фактури вокального ансамблю. Відзначено широке використання прийомів, що мають відповідники в тодішній американській та західноєвропейській музиці, – тюдор, comment i call and response. Проаналізовані зразки використання ансамблевого співу вказують на наявність як елементів, запозичених із західної музики, так і тих, що опираються на українську народну пісенність. Наявні і прийоми, випрацювані у професійній хоровій літературі. Зокрема це диференціація фактурних пластів ансамблю, гнучке поєднання контрастної та імітаційної поліфонії з акордовими вертикалями, використання терцієвої втори та вільного руху голосів у двоголоссі. Вибір вокально-інструментальними ансамблями прийомів аранжування ансамблевого співу залежить від загального жанрово-стильового вирішення твору.