ФЕНОМЕН МАНЬЄРИЗМУ У МИСТЕЦТВІ ЄВРОПИ XVI – ПОЧАТКУ XVII СТ.: ДО ПИТАННЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СТИЛЮ

Ключові слова: маньєризм, Ренесанс, італійський вплив, синтез традицій, криза світогляду

Анотація

Дефініція «маньєризм» трактується в мистецтвознавстві по-різному, має різні тлумачення, відмінні за смисловим наповненням, від вузькоспроямваних до розширювальних. Систематизованих спроб експлікації до сьогодні у вітчизняному мистецтвознавстві, на жаль, дуже мало. Бібліографія з художньої культури Європи к. XV – І пол.               XVIІ ст. доволі багата, бо це матеріал, дуже плідний як для мистецтвознавчих, так і для культурологічних, філософських досліджень. Не дивлячись на те, що французьке, італійське та іспанське мистецтво цієї доби багаторазово ставало предметом уваги науковців, у переважній більшості випадків аналізувався корпус матеріалу доби Відродження. Але проблема маньєризму в художній культурі означеної доби ставилася в дослідженнях вкрай рідко, і більшою мірою це лише окремі статті. Доба, що йшла за Ренесансом і передувала бароко, – хронологічний відрізок, який є дуже значним для розуміння природи, характеру стильової тканини в мистецькому процесі наступних епох, принципу процесу стильоутворення взагалі, що без осягнення маньєризму неможливо. Цей мистецький феномен пережив своє друге народження в українській науці зовсім недавно, коли йому судилося бути відкритим глядачеві знову, оскільки з’явилися дослідники, які почали вивчати творчість маньєристів, забутих впродовж кількох століть. Але категорія «маньєризм» у працях вітчизняних науковців до сьогодні не була висвітлена в усіх можливих і необхідних аспектах, що і пояснює необхідність її поглибленого аналізу. Дефініція «маньєризм» пропонується дослідниками переважно як означення стилю або течії у художній культурі XVI ст. Але навіть хронологічні межі даного стильового феномену окреслити чітко неможливо, бо їх визначення перебуває в залежності від географічних меж аналізованого феномену. І далі трактування терміну «маньєризм» зазвичай не поширювалося, тоді як насправді він може бути застосований і до інших мистецьких явищ різних художньо-історичних епох, до кризових етапів майже кожної з них.

Посилання

1. Арган Дж. К. История итальянского искусства: в 2 т. Москва: Радуга, 1990. Т. 2. 239 с.
2. Баткин Л. Фиренцуола и маньеризм. Кризис ренессансного идеала в трактате «Чельсо, или о красотах женщин». Советское искусствознание. –1987. Вып. 22. Сс. 183-225.
3. Беген С. Французский рисунок XVI века. Москва: Изобразительное искусство, 1984. 96 с.
4. Бенеш О. Искусство Северного Возрождения. Москва: Искусство, 1973. 222 с.
5. Бенуа А. История живописи всех времен и народов: в 5 т. Санкт-Петербург: Издательский дом «Нева», 2004. Т. 4. 448 с.
6. Бялостоцкий Я. Проблема маньеризма и нидерландская пейзажная живопись. Советское искусствознание. 1987. Вип. 22. Сс. 168-182.
7. Вельфлин Г. Ренессанс и барокко. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. 288 с.
8. Виппер Б. Борьба течений в итальянском искусстве XVI века. Москва: Изд-во АН СССР, 1956. 370 с.
9. Воронина Т., Мальцева Н., Стародубова В. Искусство Возрождения в Нидерландах, Франции. Москва: Искусство, 1994. 144 с.
10. Гере Дж. Римский маньеризм. Москва: Изобразительное искусство, 1985. 96 с.
11. Дворжак М. История итальянского искусства: в 2 т. Москва: Искусство, 1978. Т. 2. 394 с.
12. Кларк К. Нагота в искусстве. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. 480 с.
13. Лосев А. Эстетика Возрождения. Москва: Мысль, 1998. 751 с.
14. Мальцева Н. Клуэ. Москва: Искусство, 1963. 64 с.
15. Мальцева Н. Французский карандашный портрет XVI века. Москва: Искусство, 1978. 240 с.
16. Монбейг-Гогель К. Флорентийский маньеризм. Москва: Изобразительное искусство, 1983. 96 с.
17. Панофский Э. Ренессанс и «ренессансы» в искусстве Запада. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2006. 544 с.
18. Петрусевич Н. Искусство Франции XV – XVI веков. Ленинград: Искусство, 1973. 224 с.
19. Романенкова Ю. Круговорот маньеризма в Европе: основные направления диффузии стиля. Cogito. Альманах истории идей. Вып. 1. 2006. Сс. 249-262.
20. Романенкова Ю. Маньеристическая константа творческого процесса художника. Вісник Харківської Державної академії дизайну і мистецтв. 2009. № 1. Сс. 137-146.
21. Романенкова Ю. Место французского варианта стиля в «триумфальном шествии» маньеризма по Европе. Вісник НАУ. Філософія. Культурологія. 2005. № 1(2). Сс. 170-176.
22. Свидерская М. Искусство Италии XVII века. Москва: Искусство, 1999. 174 с.
23. Тананаева Л. Некоторые концепции маньеризма и изучение искусства Восточной Европы конца XVI и XVII века. Советское искусствознание. 1987. Вип. 22. Сс. 123-167.
24. Тананаева Л. Рудольфинцы. Москва: Наука, 1996. 238 с.
25. Харасти Такач М. Живопись маньеризма. Будапешт : Корвина, 1975. 34 с.
26. Béguin S. L’École de Fontainebleau, le maniérisme à la cour de France. Paris: Gonthier-Seghers, 1960. 256 p.
27. Châstel A. The sack of Rome. Princeton: Princeton university press, 1983. 321 р.
28. Châstel A. La crease de la Renaissance. 1520-1600. Genève: Skira, 1968. 405 p.
29. Châstel A. L’Art Italien. Paris: Flammarion, 1995. 637 p. Ehrmann J. Antoine Caron. Paris : Flammarion, 1986. 229 p.
30. From the Renaissance to the Baroque. A collection of Italian Drawings for the Museums of France: [Press release of the Exhibition, Musée du Louvre]. Paris: Musée du Louvre, 2005. 120 p.
31. Hauser A. Mannerism: The Crisis of the Renaissance and the Origin of Modern Art: 2 vol. London, 1965. 348 p.
32. Panofsky D. et E. Étude iconigraphique de la Galerie François Ier a Fontainebleau. Paris : Gérard Monfort, 1992. 96 p.
33. Romanenkova J., Bratus I., Kuzmenko H., Streltsova S. Art during the Reign of Rudolf II as Quintessence of Leading Mannerism Trend at Prague Art Center. Journal of History Culture and Art Research. 2020. №9(2). Рр.395-407.
Опубліковано
2021-05-27
Розділ
ВІЗУАЛЬНІ МИСТЕЦЬКІ ПРАКТИКИ