Формування художнього образу в кольорописі

  • Людмила Павлівна ГОРБАТЕНКО Харківська Державна академія дизайну і мистецтв
Ключові слова: художній образ, кольоропис, композиція, колір, насиченість, ритм, контраст

Анотація

У статті розглядаються особливості побудови художнього образу в кольорописі. Художній образ у мистецтві будується за єдиними закономірностями. До загальних чинників художнього образу можна віднести ідею, змістовне наповнення, чуттєве навантаження, емоційний заряд, динаміку та вектор руху, ритм, форму, тощо. Ідея забезпечує структурно-функціональну єдність системи та цілісність впливу на глядача. Зміст здійснює семіотичне оформлення ідеї, наповнює її певним сенсом. Чуттєве навантаження створює психічний настрій, емоційний заряд, задає рівень психологічної напруги. Ритм надає образу життєздатності, дихання, серцебиття. Динаміка та вектор руху зумовлюють еволюційний розвиток художнього образу. Форма втілює образ у конкретну матерію та забезпечує взаємодію з відповідними органами сприйняття. Під кольорописом будемо розуміти художній напрям сучасного образотворчого мистецтва, де головним чинником (фактором) формування художнього образу виступає колір. Звичайно, це зумовлює асоціативний характер кольорових композицій. Семіотичний зміст композиції реалізується за рахунок певного вибору кольорової палітри згідно задуму твору. Кожен колір має як символічне, так і асоціативне значення. Автор добирає кольори таким чином, щоб максимально втілити свою ідею. Задача ускладняється тим, що кожен колір має декілька значень, які, до того ж, можуть відрізнятися в різних культурних традиціях. Треба також враховувати взаємодію та взаємний вплив кольорів, щоб не порушити фундаментальний закон природного творіння – різноманіття в єдності, та єдність у різноманітті. Чуттєве сприйняття кольорів теж має обмеження, виражене в фізіологічному законі Міллера. Якщо в палітрі замало кольорів, це обідняє можливості чуттєвого впливу на глядача і призводить до одноманітності сприйняття. Якщо в палітрі забагато кольорів, це призводить до строкатості та перевантаження органів чуття. Звідси витікає умова обирати не менше п’яти та не більше дев’яти кольорів. Щоб підсилити чуттєве сприйняття та акцентувати увагу на якихось аспектах, обирається максимальна або мінімальна насиченість тих чи інших кольорів. Для створення певного емоційного настрою твору створюється загальний колорит, який забезпечується застосуванням домінантного кольору. Динаміка та вектор руху в композиції забезпечується розміром та формою кольорових плям, їх взаємним розташуванням, контрастними та нюансними відношеннями. Взаємодія векторів руху кольорів задає композиційні ритми. Формоутворення в кольорописі відбувається завдяки модульній сітці, видозміни якої створюють різні оптичні ілюзії. Отже, колір виявляється мінімально достатнім фактором формування художнього образу в образотворчому мистецтві завдяки його семіотичній багатогранності та емоційній виразності.

Посилання

1. Альберс Й. Взаємодія кольору. Київ: ArtHuss, 2024. 208 с.
2. Іттен Й. Мистецтво кольору. Київ: ArtHuss, 2022. 96 с.
3. Кравець В. Колористичне формотворення в архітектурі. Харків: Вища школа, 1987. 132 с.
4. Goethe J. Theory of Colours. Cambridge: MIT Press Ltd, 1970. 468 р.
5. Duchting H. Kandinsky. Florida: Taschen, 2015. 96 р.
6. Munsell А. Munsell's Colour System: a Colour Notation and Atlas. Bristol: Read Books, 2024. 144 p.
Опубліковано
2025-09-07
Розділ
ВІЗУАЛЬНІ МИСТЕЦЬКІ ПРАКТИКИ