Карло Звіринський та його «підпільна академія»: рефлексії культурної пам'яті

Анотація

Карло Звіринський (1923-1997 рр.) – видатний митець та непересічна особистість. Незаперечним був його вплив на львівське культурне середовище 1960-1990-х рр. Звіринський був тихою людиною, зануреною у власні світи, проте усвідомленість його дій формувала міцне середовище на естетиці європейського мистецтва та етичних нормах християнства.  Уважний погляд митця на європейську культуру був пов'язаний із розумінням, що її процесами не можна керувати ідеологічно, і, разом з тим, що культура існує у безперервності та відображає естетичні та етичні форми людської діяльності. Його пошуки європейської традиції та повне відторження засад соціалістичного реалізму відіграли важливу роль у створенні «підпільної академії». Основною метою Звіринського було виховання творчої молоді як громадян, свідомість яких мала б дозволяти їм залишатися митцями  всупереч зухвалим викликам суспільства. У коло його учнів входили: Андрій Бокотей, Іван Марчук, Любомир Медвідь, Олег Мінько, Роман Петрук, Богдан Сойка, Зіновій Флінта. Нашим завданням є не бальзамування  спадщини «підпільної академії», а спроба створити культурний  простір, де можуть відбуватися інтелектуальні рефлексії. Карло Звіринський розумів свою життєву позицію як «я дивлюсь на життя крізь призму книжки» та мистецьку позиції, як  «все моє малярство – то молитва». Ставлення до власного життя як до частини цілісного потоку культури сформувало його світобачення. Культурна пам'ять поколінь, що акумулює «сучасність», відігравала для митця територію свободи, яка завжди була його критерієм людського єства. Розуміючи, що пам’ять про Карла Звіринського – це своєрідний камертон морального здоров’я нації, автор робить метою цієї статті ще однією спробою вивести історію про майстра за коло камерної спільноти, що за механізмами дії нагадує катакомбну культуру, в ширший та відкритіший простір, у якому ім’я митця звучало б як частина національного культурного ландшафту.