Перформативні процеси в контексті сучасної художньої культури: авторський аспект сценічної режисури в балеті, театрі та цирку

Анотація

У статті проведено аналіз перформативних процесів у контексті художньої культури на прикладі специфічної режисури в авторських сценічних проєктах. Окремо визначаються специфічні особливості побудови та структури сценічних проєктів. Ця тематика майже не досліджувалась у сучасній арт-критиці. По-перше, через те, що тема авторського сюжету та її втілення в режисерському задумі є дуже індивідуальною та персоніфікованою. По-друге, дослідження сучасних авторських сценічних проєктів, у яких присутній взаємовплив різних видів та жанрів художньої культури, а також інших візуальних форм соціокультурного простору, потребують від фахівців не лише практичного, а й наукового обґрунтування прикладного матеріалу. Мета статті – визначити взаємовплив видів художньої культури:  балету, театру й цирку, деталі побудови та постановки сценічного проєкту в контексті сучасного авторського сюжету. У дослідженні проведено аналіз авторських сценічних проєктів як відображення сучасних видовищ художньої культури сьогодення, а саме: аналіз балетної вистави неокласичного балету «Романтичні мініатюри – Ти в моєму Вересні» (режисура та хореографія Дениса Шарикова); театральної вистави «Шекспіріана» (режисура Олексія Кочевенка, хореографія Дениса Шарикова); театральної вистави «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон» (режисура Ніни Ілліної, хореографія Дениса Шарикова); неокласичного балету-перформансу «Падіння занепалого Ангела» (режисура та хореографія Дениса Шарикова); циркова балетна композиція «квітка Душа» (режисура та хореографія Дениса Шарикова). У театральних виставах важливим є режисерське евритмічне вирішення всього сценічного дійства, актори чітко та якісно передають зміст та літературний текст не тільки вербально, а й ідентично ритмопластичній мові: кожне слово підкреслюється пантомімним або пластичним рухом. Особливо яскраво це відзначено у масових великих сценах театральної драматургії: у виставі «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон», у виставі «Шекспіріана». Сценографія та художнє вирішення костюмів є цікавою стилізацією та еклектикою сучасного сценічного костюму з костюмом Ренесансу у «Шекспіріані», поєднанням давньогрецьких хітонів та гіматіїв із сучасними костюмами у формі птахів. Важливим є синтез принципу «кіно-навпаки», ілюзійних, акробатичних форм, маніпуляцій із тканиною, які вдало поєднуються з якісною балетною лексикою сучасної форми неокласики, а саме синтезу віртуозної дрібної техніки рук та ніг із рухами широкої амплітуди тіла, минаючими рухами, які через семіотику хореографічної мови передають чітку сюжетну лінію та художній образ. У демонстрації перформативного дійства акцент робиться саме на індивідуальний авторський зміст, навіть за мотивами вже існуючого твору, який цікаво синтезує кіно, театральні, балетні, циркові та оригінальні форми, які обов’язково мають художній образ, чітку сюжетну лінію, тіло виконавця та масові сцени перетворюються на передачу психологічного змісту як у сюжетному, так і в безсюжетному дійстві.