Вокально-ансамблева культура як соціальна взаємодія
Анотація
У статті розглянуто специфіку вокально-ансамблевої культури, яка базується на комунікаційних поняттях. Викладено думки про значення соціальних чинників, які складають не тільки зовнішній простір, в якому безпосередньо реалізовано вокально-ансамблеве мистецтво, а й міжособистісний простір між учасниками колективу. Частково охарактеризовано етапи вивчення українського вокального колективного виконавства та акцентовано камернізацію чинником збереження індивідуальних якостей як твору, який є носієм соціально-історичного континнуму композитора та часу створення, так і виконавського вокально-ансамблевого колективу. Основною умовою стає прийняття членами ансамблю явища групової ідентичності, де наявні чітко диференційовані завдання для кожного учасника, але всі вони поділяють загальні цілі, які визначені соціальними чинниками. Зазначено, що саме вони стають базисом для відносин взаємного налаштування, що дозволяє розглядати колективну музичну поведінку як афективне ставлення та рівень залученості серед учасників, де ті, хто бере участь, мають відчуття спільності, а саме спільної мети та сенсу. Важливим фактом стає перенос сенсотворення як процесу зі структури музичного твору на взаємовідносини між виконавцями. Виявлено, що в таких умовах самоусвідомлення себе не тільки як лідера-соліста, а як частину загального цілого дозволяє розвинути вміння дослухатися до інших виконавців та вчасно реагувати на зміни, які можуть відбуватися як у репетиційному процесі, так і в концертному виконанні. Тобто йдеться про наявність усвідомленості та задіяності у виконанні власної партії та партії як частини твору. У висновках указано, що взаємовідносини між учасниками ансамблю стають основою для формування єдності у вокальному ансамблі у випадку усвідомлення соціальної взаємодії та соціальних чинників. Вокально-ансамблева культура визначається як процесуально розгорнута форма творчості, де суб’єктивні риси виконавців відповідно до взаємного налаштування слугують меті оптимального функціонування учасників ансамблю.
Посилання
2. Мартинюк Т. Музичний професіоналізм Північного Приазов’я ХІХ-ХХ століть. Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні», 2003. 608 с.
3. Рожок В. Велика хорова держава. Музика і сучасність: монографічні дослідження, науково-популярні, критичні та публіцистичні твори. Київ: Книга пам’яті України, 2003.
Сс. 42-50.
4. Adorno T. W .Einleitung in die musiksoziologie. Zwolf theoretische Vorlesungen. Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag. 1962. 225 s.
5. Bensman J. Introduction: The phenomenology and sociology of the performing arts. Performers and performances: The social organisation of artistic work. 1983. № 4. Pp. 2-37.
6. Cross I. Music as a social and cognitive process. Language and music as cognitive systems. Oxford: Oxford University Press, № 31, 2012. Pp. 315-328.
7. Schutz A. Making music together: A study in social relationship. Social Research. 1951. №18(1/4). Рр.76-97.
8. Wenger E. Communities of practice: Learning, meaning, and identity. Cambridge: Cambridge University, 1998. 230 р.
9. Wiltermuth S. S., Heath C. Synchrony and cooperation. Psychological Science. 2009. №20. Рр.1-5.
10. Young V. M., Colman A. M. Some psychological processes in string quartets. Psychology of Music. 1979. №7(1). Рр. 12-18.