АРТ-платФОРМА

Музична культура екранної режисури

Галина Петрівна Погребняк — 2023-12-26

У статті розглянуто феномен музики в аудіовізуальному мистецтві. Здійснено аналіз творчості Енніо Морріконе в світовому кіно. Такий підхід дозволив глибоко розкрити роль музики в екранних мистецтвах і показати особливості співпраці режисера і композитора. Виявлено ознаки колективного авторства в екранних мистецтвах, що спровокувало появу творчих тандемів, зосібна, режисер-композитор. Крім того, режисерська творчість досліджувалась у контексті композиторських практик творення музики для аудіовізуального мистецтва. Проаналізовано композиторські практики Енніо Морріконе у різних режисерських моделях. Виявлено основні ознаки авторського стилю композитора, розкрито його новаторські підходи у створенні музики для екрану та симфонічної музики. Схарактеризовано експериментальну музику визначного композитора. Виокремлено основні прийоми тональної музики Е. Морріконе та зʾясовано специфіку використання музичних інструментів в партитурах митця. Проаналізовано застосування митцем різноманітних композиторських технологій. Обґрунтовано, що композитор вдавався до реформування кіномузики й сучасної музики загалом. Доведено унікальну здатність композитора працювати в команді кінематографічного виробництва. Показано, що іноді екранна музика маестро ставала популярнішою за фільми, для яких вона була написана.

У розробці теми було комплексно застосовано методи наукового аналізу, порівняння, узагальнення. Аналітичний та системний методи у своїй єдності, було залучено для розгляду мистецтвознавчого аспекту проблеми.

У підсумку визначено специфіку використання музичних засобів в екранних мистецтвах через дослідження творчих моделей режисера і композитора, доведено доречність використання системного методу у вивченні особливостей творчості композиторів в контексті аудіовізуального мистецтва та виробництва.

Соната для скрипки та фортепіано Л. Яначека у світлі національного концепту творчості митця

Габріела Ласлівна АСТАЛОШ — 2023-12-26

Mетодична компетенція педагога у викладанні англійської мови для студентів спеціальності «Музичне мистецтво»

Юлія Григорівна МАЛИНКА — 2023-12-27

У статті розглянуто методичну компетенцію викладача англійської мови як необхідну складову для навчання студентів спеціальності «Музичне мистецтво». Мета статті полягає у визначенні поняття «методична компетенція викладача англійської мови», характеристиці її складників та виявленні найефективніших методів викладання англійської мови студентам спеціальності «Музичне мистецтво». Задля досягнення поставленої мети проаналізовано наукову літературу з педагогіки й лінгводидактики. Надано визначення методичної компетенції викладача, проаналізовано її структуру. Доведено, що компоненти методичної підготовки співвідносяться з рівнем прояву методичної компетенції викладача.

У статті уточнено зміст поняття «методична компетенція» в аспекті сучасної освітньої парадигми. На основі аналізу наукової літератури зроблено висновок, що методична компетенція викладача англійської мови є утворенням, що поєднує результати методичної підготовки та методичний досвід. Встановлено, що компонентами методичної компетенції викладача англійської мови є загальнодидактична та лінгводидактична компетентності. Загальнодидактична компетенція ґрунтується на вмінні створювати позитивну мотивацію в процесі навчання; успішно реалізовувати принципи індивідуалізації, диференціації та наочності; формувати навички розумової праці, узагальнювати вміння у процесі пошуку інформації; виробленні прийомів самостійної та колективної форм роботи. Своєю чергою, лінгводидактична компетенція ґрунтується на знаннях викладача про закономірності засвоєння англійської мови, ймовірні труднощі, з якими стикаються здобувачі освіти під час опанування навчального матеріалу, а також на відборі методів, форм і засобів навчання. Окрім того, у статті окреслено підходи, які, на думку автора статті, є актуальними у викладанні англійської мови для студентів спеціальності «Музичне мистецтво».

Біографія митця як засіб студіювання українсько-словацької міжкультурної взаємодії (на прикладі життєтворчості Ю. Костюка)

Леся Михайлівна МИКУЛАНИНЕЦЬ — 2023-12-27

Стаття висвітлює роль життєпису майстра у експлікації міжкультурної співдії між Україною та Словаччиною ІІ пол. ХХ ст. Біографія митця – жанр гуманітаристики, який реконструює життя знакової персони крізь призму цивілізаційних явищ. Герой літописної оповіді постає активним учасником вагомих процесів своєї країни, нації, людства. Його існування відображає співдію колективного й індивідуального, унікального й типового. Дослідницький потенціал виявляє життєпис метрів, які власною практикою сприяли налагодженню міжкультурної взаємодії між різними державами. Їх побутування – свідчення успішної самореалізації, розкриття онтологічного призначення, яке спряло побудові контактів між двома (й більше) політичними утвореннями, утвердженню самостійності, унікальності їх матеріальних, духовних здобутків. Теоретичні положення розвідки проілюстровані літописом Ю. Костюка – знакового метра, чия практика сприяла розвитку музичного мистецтва зазначених держав. Біографія Ю. Костюка демонструє особливості його приватного буття, своєрідність музичних, громадських процесів Закарпаття та Словаччини ХХ ст. Творчість майстра відобразила майже усі сфери музичної діяльності: педагогіка, музикознавство, виконавство, композиція. Побутування митця – духовний пошук, результатом якого стало українсько-словацька міжкультурна взаємодія, еволюція мистецтва зазначених країн.

Творча біографія українського співака Олександра Герасименка (джерелознавчий аспект)

Марина Володимирівна РОССІХІНА — 2023-12-27

У статті висвітлено відомості про життя та творчий шлях українського оперного співака кін. ХІХ – поч. ХХ ст. – Олександра Герасименка, яскравого представника українського класичного вокального мистецтва, творче становлення якого відбувалося в Італії під впливом італійської школи і сцени. Проаналізовано доступну інформацію про діяльність артиста: виявлено розбіжності й неточності в хронології виступів оперного співака, які виправлено й уточнено у статті. На основі італійської та вітчизняної театральної та суспільно-політичної преси вивчено та реконструйовано сценічно-виконавчу діяльність О. Герасименка, розглянуто репертуар артиста, здійснено періодизацію його творчої діяльності. У статті вперше використані музично-публіцистичні публікації, що містять різні оцінки професійного зростання артиста: детально проаналізовано, наведено приклади та зіставлено рецензії з різних газетних джерел на оперні вистави артиста. Простежено взаємодію співака з відомими музикантами того часу, такими як О. Антоновський, А. Боргі, О. Клямжинська, Г. Сюнерберг, А. Тосканіні та іншими, описано їхні спільні виступи; виявлені обставини зростання популярності артиста, яка виражалась у численних пропонованих контрактах (і, відповідно, можливості обирати серед них кращий), активній гастрольній діяльності та великій увазі преси до постаті українського баритона-соліста оперних труп. Використано дослідницькі можливості біографічного, біо-бібліографічного, джерелознавчого, ретроспективного, аналітико-дескриптивного методів та методу систематизації. Наголошено, що віхи творчої біографії О. Герасименка засвідчують успішне формування виконавського стилю співака у мистецькому просторі італійської та української вокальних культур, доведено ефективність та органічність впливу італійської вокальної школи на формування традицій української вокальної школи на зламі ХІХ та ХХ ст.

Ювелірні прикраси Сари Бернар у стилі Арт Нуво як інструмент формування сценічного іміджу актриси

Юлія Вікторівна РОМАНЕНКОВА — 2023-12-27

Модерн – це виклик і контраст. І в ювеліриці це виразніше, ніж в інших видах мистецтва, характерніше. Для Сари Бернар головним був створюваний коштовністю образ. Уявити коштовності Сари Бернар на комусь іншому практично неможливо – вони створені для неї, заради неї і служили саме їй. Тому актрису можна повноправно вписувати в історію ювелірного мистецтва як одного з творців ювелірного Арт Нуво, а Рене Лаліка, Жоржа Фуке, Альфонса Муху – зараховувати до сонму впливових особистостей і співавторів артистичного мікрокосму Франції зламу ХІХ і ХХ ст. Сара Бернар втілювала уявлення про ідеальну акторську гру, прикраси Фуке і Лаліка втілювали уявлення про унікальний ювелірний шедевр, що і спонукало синтезувати ці образи в один спільний, і це виходило вельми органічно. Сара Бернар була співавтором ювелірів при створенні прикрас: брала участь у розробці дизайну (мадам Бернар була талановитим скульптором), була замовником і натхненником, за що її часто називають музою знаменитих ювелірів. Але і ювеліри були співавторами створеного Сарою сценічного образу – він невід’ємний від ювелірних див, якими актриса доповнювала свої неординарні костюми. Коштовності дозволяли зробити образ яскравішим, змусити його блищати, передавали дух епохи. Сара, яка славилася як власниця безлічі дорогих унікальних коштовностей, не ставила володіння ними самоціллю – вона робила їх інструментом свого образотворения, іміджоформування, вони допомагали їй створювати себе. Актриса цінувала образ, що твориться прикрасою, фарби, які воно народжувало у фантазії глядача, його дизайн, задум, а дорожнеча матеріалів відходила на дальній план. Модерну притаманні експерименти з синтезом раніше не поєднуваних матеріалів, цінністю дорогоцінних каменів і металів жертвували на догоду фарбам образу, що досягається іноді легше за допомогою скла або кістки. І Сара втілювала всі ці експерименти як на сцені, так і в повсякденному житті.

Реставраційні процеси у мистецькому житті Кам’янеччини XVIII-XIX ст.

Наталія Олексіївна УРСУ — 2023-12-28

Стаття присвячена розгляду деяких реставраційних процесів, що відбувалися у житті пам’яток архітектури, скульптури та живопису, як джерела культурного життя Кам’янеччини XVIII-XIX ст., і має на меті висвітлити реставраційну складову певних об’єктів в історичному і культурному контексті. Актуальність піднятої у статті теми демонструє, що вперше реставраційна складова мистецької спадщини Кам’янеччини XVIII-XIX ст. піддана розгляду як інформаційне джерело культурно-мистецького життя краю. У статті розглянуті конкретні прикладі ревіталізаційних процесів у мистецькому житті регіону з метою привернути увагу науковців до більш глибоких досліджень цього явища. Висвітлені обрані для аналізу живописні композиції як знакова інформаційна складова процесу розвитку культури і мистецтва регіону.

Спираючись на фонди і архіви, автор подає імена видатних бенефакторів, що офірували значні кошти на реставрацію творів мистецтва на землях краю. Подаються імена авторів архітектурних пам’яток, монументальних розписів, творів станкового живопису. Згадуються видатні діячі культури західноєвропейського мистецтва, архітектори, живописці та їх твори, що віддзеркалювали ситуацію в мистецтві і культурі краю. Аналізуються архівні джерела, що містять відомості про знахідки і реставраційні заходи щодо творів мистецтва. Констатуються активні міжнародні зв’язки представників інтелігенції регіону, що впливали на розвиток загальноєвропейських тенденцій у культурно-мистецькому середовищі Кам’янеччини. Піддані аналізу деякі реставровані об’єкти зодчества, а також малярства з зображеннями видатних представників інтелігенції на цих теренах. Особлива увага сконцентрована на прикладах портретів та їх реставрації, яка набуває аналітичної заглибленості, провадить до естетичного усвідомлення образу та починає розвиватись як самостійний напрямок у збереженні творів.

Тенденції та перспективи універсального дизайну для осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення

Анастасія Віталіївна ВАРИВОНЧИК — 2023-12-28

Сучасні тенденції та перспективи зарубіжної та української технічної та художньо-проектної діяльності зумовлені розвитком матеріальної та духовної культури суспільства, прогресом у науці та технологіях. Мета цієї статті – проаналізувати соціальні та культурологічні аспекти концептуальної сутності засад універсального дизайну, визначити його тенденції та перспективи для осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення в Україні. Методологія даного дослідження включає методи вивчення, узагальнення, аналізу та синтезу, що виконуються за допомогою логічного та абстрактного мислення. Універсальний дизайн розглядається у контексті соціальних та культурологічних питань. З’ясовано тенденції та перспективи універсального дизайну. Міждисциплінарне комплексне дослідження відповідає логіці наукового пошуку і є сферою взаємодії соціології, культурології, а також архітектури, містобудування та ін. Встановлено, що універсальний дизайн є загальнокультурним фактором, який здійснює вплив на соціокультурне існування, життєдіяльність та працездатність людини. Для усвідомлення соціально-інноваційних процесів використано науковий апарат та логіка художньотворчого мислення. За допомогою універсального проектування та дизайну в соціокультурному просторі формуються нові норми та критерії, розширюються можливості для повноцінного існування особистості у суспільстві, поєднуючи безбар’єрність, доступність, зручність, інформативність, безпеку. Підкреслено соціокультурне спрямування України на загальноєвропейські цінності та стандарти при вирішенні глобальних проблем людства. Поява та розвиток нового напряму в дизайні, соціальне, економічне та культурологічне значення універсального дизайну потребують наукового теоретичного осмислення, що визначає актуальність дослідження.

Особливості української національної школи книжкового дизайну ІІ пол. ХХ ст. на прикладі національного видавництва дитячої літератури «Веселка»

Вероніка Іванівна ЗАЙЦЕВА — 2023-12-28

Вітчизняне книговидання для дітей неможливо розглядати, не враховуючи видавничу продукцію Національного видавництва дитячої літератури «Веселка». Творчий доробок видавництва посідає особливе місце в царині мистецтва книги України. Зокрема, у формуванні художнього смаку й духовності маленького читача, у дизайні й ілюструванні та поліграфічному виконанні книжки.

У цьому дослідженні висвітлено й обґрунтовано основні чинники створення школи ілюстрування та дизайну видань, а також досліджено внесок цього видавничого осередку у відродженні художнього оформлення дитячої книжки України.

Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного); мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий) та практичного дизайнерського методу. Досліджено особливості школи ілюстрування та макетування книжок видавництва «Веселка» як приклад провідного художньо-образного та композиційно-архітектурного рівня видань для дітей.

У ІІ пол. ХХ ст. українське мистецтво книги зорієнтовано на духовний розвиток нації. Так, у цей період у видавництві дитячої літератури «Веселка» переважають традиції національної образотворчості. Загалом видавництво вирізняється досить високою культурою художнього дизайну макету, сильною школою ілюстрування, шрифтового оформлення та якісною літературною складовою.

У видавничому просторі України 1990-ті рр. позначилися розвитком інформаційних технологій і саме видавництво «Веселка» стає в авангарді запровадження на той час нових комп’ютерних графічних програм для проєктування книжкових макетів і поліпшення кольорокорекції художніх ілюстрацій. Це дало можливість значно вдосконалити й осучаснити архітектоніку дитячої книжки, водночас, зберігаючи традиції авторської «ручної» книжкової графіки.

Залучаючи найкращих художників-графіків, дизайнерів, видавництво дитячої літератури «Веселка» в ІІ пол. ХХ ст. демонструє високий рівень книжкового мистецтва й може слугувати прикладом української школи оформлення дитячої книги та цікавим об’єктом дослідження.

Вагомий внесок жінок до української екслібрисної спадщини

Петро Володимирович НЕСТЕРЕНКО — 2023-12-28

Екслібрис, що набув у XX ст. значного поширення, розхитав панування звичних явищ та усталених видів мистецтва. Його розквіт в Україні, як і художньої графіки в цілому, був пов'язаний із утвердженням нового світогляду, з розвитком ідей стилю модерн. Набувала поступу нова генерація митців, які визначили шляхи розвитку художнього процесу, вони прагнули наблизити високе мистецтво до повсякденного життя. Графіка, яка є найближчою з образотворчих мистецтв до побуту людини, в цей час притягує думки й зусилля творців нового мистецтва. Серед представників національного відродження в жанрі екслібриса варто відзначити творчість Миколи Бутовича, Стефанії Гебус-Баранецької, Павла Ковжуна, Олени Кульчицької, Георгія Нарбута, Модеста Сосенка, Ярослави Музики, Михайла Осінчука, Олени Сахновської, Петра Холодного та інших. Як бачимо, жінки починають відігравати у цьому жанрі помітну роль, брали активну участь у виставковій діяльності, становленні та розвитку професійної освіти у Львові. Значення окремих творчих особистостей часто є більшим, ніж деяких мистецьких рухів чи течій. У дусі нових вимог часу створювали екслібриси художниці Львова, Києва, Дніпра, Ужгорода, Сум, щедро наповнюючи їх образами народної символіки. Створення книжкових знаків для митців є процесом і легким, і водночас – надзвичайно непростим. Легким тому, що для його створення не потрібно особливих засобів і багато місця. Непростим, бо необхідно мати потрібну інформацію про характер і вподобання особи, для якої створюється екслібрис: знати її звички, захоплення, ознайомитися з її бібліотекою тощо. Сьогодні екслібрис не той, що був учора, вже у 1970-і рр. він поступово втрачає чисто прикладне бібліофільське призначення, набуває самостійної цінності, а його зв'язок із книгою стає більш асоціативним і багатообразним. Це стало очевидним із застосуванням у виготовленні книжкових знаків у техніці глибокого друку, яка надає сюжету живописність, багатообразність. На зміну графіці, вирішеній чорними й білими плямами, лінією й штрихом, яка демонструє лаконізм думки, приходить захоплення штрихом, який широко використовується в естампі та станковій графіці. Це призводить до живописності гравюр, притаманній офорту. Прикладом цього можуть бути офорти Надії Пономаренко та інших художників, які використовують слово «екслібрис» як додаток до своїх графічних композицій.

У статті висвітлено різносторонню діяльність жінок із різних регіонів України, які не лише активно працювали в жанрі екслібриса, а й брали активну участь у громадському житті. Підкреслюється їхній неоціненний внесок у загальний культурний розвиток України.

Світломузика як ефективний засіб інтеграції руху в дизайні та художній практиці останньої чверті ХХ ст.

Надія Петрівна БАБІЙ — 2023-12-28

Публікація є продовженням авторського циклу про синестетичну теорію та її застосування у дизайн-практиці ХХ ст. Висвітлюється проблематика застосування світломузичних прийомів у вітчизняних дизайнерських та мистецьких проєктах останньої чверті ХХ ст. Використовуються методи, що відповідають системному мистецтвознавчому підходу: соціологічний, у якому культура розглядається як фактор організації громадського життя та формування інтелектуального ландшафту, біографічний – для аналізу основних періодів творчої діяльності вказаних митців, системний – для констатації способів передачі руху у середовищних проєктах та мистецьких практиках. Методика польових досліджень надала роботі практичної значимості через наповнення інтерв’ю учасниками культурно-мистецьких процесів. На конкретних прикладах доведено, що кінетизм наприкінці ХХ ст. відігравав роль своєрідної лабораторії дослідження мінливості світу як нової потенційності, а популярними засобами інтеграції ідеї руху в буденності обирались світло та музика. Названі популярні осередки та гуртки світломузичних інтересів й публічної демонстрації в Україні 1960-1970-х рр. Особлива увага приділена питанням переходу від теоретичних та експериментальних досліджень Миколи Реріха, Олександра Скрябіна, Мікалоюса Чюрльоніса, Флоріана Юр’єва до практичного застосування світломузики у видовищній культурі та дизайн-практиці. Проаналізована творчість Богдана Губаля, Алли Дутківської, Георгія Ларіонова, Сергія Правдюка, Петра Старуха, Даніеля Фрідмана, Мирослава Яремака. Уперше подано повний опис та доповнено маловідомі проєкти дизайну середовища, одягу, проаналізовано інсталяції та перформанс, в яких для передачі руху були застосовані засоби світлодинаміки. Визначено, що визнання потенційних можливостей світломузики як гармонізаційного матеріалу наприкінці 1970-х – початку 1980-х рр. спричинило активне й свідоме застосування його елементів у проєктній діяльності. Важливою константою новацій залишалось розуміння дотримання комунікативних функцій між усіма складовими синкретичних видів із домінуванням виражальної функції. Одночасно експерименти з музикою, кольором та світлом у просторових та часових формаціях були складовими процесу, що активно впливав на формування нових стосунків між аудиторією та творами мистецтва.

Мистецькі інновації Олега Денисенка: технологічні пошуки

Світлана Вікторівна СТРЕЛЬЦОВА — 2023-12-28

У статті розглянуто творчість сучасного українського художника Олега Денисенка та його інноваційний патентований винахід, який містить у собі поєднання художніх прийомів естампа, скульптури, левкасу та живопису. У дослідженні використовується комплексний, хронологічний, іконологічний, компаративний методи аналізу творів художника. Мистецька діяльність автора охоплює новаторські відкриття, які базуються на міцному підґрунті сталих багатовікових надбань у сфері образотворчого мистецтва. Висвітлено технологічну складову нової мистецької техніки, яку названо гесографією. Детально розглядаються основні види мистецтва, в яких максимально відображено неординарну обдарованість автора.

Тривалі експерименти О. Денисенка з традиційною технологією левкасу призвели до унікальних технічних результатів: художник разом зі своїм колегою І. Худяковим придумали, вдосконалили та запатентували нову техніку, різновид образотворчого мистецтва, яку назвали «гесографію» (термін авторів), що існує на перетині іконопису, естампу та живопису. Авторами винаходу вважаються Олег та Олександр Денисенки, батько та син.

Аналізується техніка створення мистецьких творів із новими підходами до формування образу та застосуванням експериментальних технологій. Звернуто увагу на технологічні особливості виконання творів, етапи виконання. Висвітлюється семіотичне значення символів та образів, які наповнюють композиційний простір творів. Зосереджено увагу на розкритті особливостей впровадження автором традиційних технологічних процесів у поєднанні з новаторським підходом для самовираження в класичних видах мистецтва. Розкрита тематика творів, які втілені у кропіткому опрацюванні деталей та витонченому, естетичному підході в подачі техніки. Розглядаються зразки мистецьких творів, виконаних автором в різні роки та в різних видах мистецтва: офорті, скульптурі та левкасі, але перевтілених художником у новій технології інноваційного винаходу «гесографії».

Життя і творчість Івана Їжакевича за матеріалами центрального Державного архіву-музею літератури і мистецтва України

Анна Миколаївна ВОЛКОВА — 2023-12-28

Стаття присвячена життєвому шляху і творчості відомого українського художника, корифея вітчизняної образотворчості Івана Сидоровича Їжакевича, які стосуються царини мистецької графіки, що аналізуються за допомогою нових відомостей. Цей аналіз став можливим завдяки матеріалам Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, зокрема, трьом справам із персонального фонду митця №58 («Іжакевич І. С. – український радянський художник, народний художник УРСР»), наявних в описі 1.

Так, дані справи 60 – «Зразки орнаментованих шрифтів. Калька, туш, перо, олівець. 16,6х11,7; 14,8х13,5; 21, 1х26,1; 18,5х17,2», справи 61 – «Зразок шрифта і текст “Пресвятая Дево Богородіце!..” Папір, калька, туш, перо, олівець. 13,4х11,2; 17,6х20,6» та справи 65 – «Зразки оформлення табличок для кабінетів і класів. Папір, олівець. 23,3х18,9», дозволяють осягнути напрацювання майстра у галузі шрифтової графіки 1890-х – 1920-х рр.

Ще одним важливим першоджерелом, яке стосується життя і творчості знаного майстра в галузі монументального мистецтва, іконопису, художньої ілюстрації низки періодичних видань України кінця ХІХ – середини ХХ ст. Івана Їжакевича є справа 45 з тому першого опису 2, фонду 581 «Спілка художників України». «Особова справа померлого члена Спілки художників України І. С. Їжакевича» містить важливі дані не лише щодо графічної спадщини митця, а й щодо значних, етапних подій його плідного творчих здобутків як видатного киянина.

Насамперед, інформацію про рекомендації на заслуженого діяча і народного художника УРСР, перелік виставок, кращі твори, світлини з виступів тощо. Означені архівні документи дозволяють по-новому оцінити спадщину митця, його визначні досягнення у галузі книжкової графіки, які досі не стали предметом окремого дослідження.

Скетчінг як ефективний інструмент творчої діяльності

Світлана Георгіївна ПАШУКОВА — 2023-12-28

Стаття досліджує аспекти скетчінгу як особливого практичного інструменту реалізації авторських концепцій в мистецький практиці. Проведено аналіз різних методів та підходів, технік і стратегій в арсеналі художників, дизайнерів та інших фахівців у системі образотворчості, що дозволило зробити класифікацію основних типів скетчінгу. Методологія дослідження спирається на застосування системного підходу в дослідженні скетчінгу та комплексному використанні аналітично-структурного, компаративного і емпіричного методу, а також моделюванні й узагальненні. Виявлено позитивний вплив скетчінгу на формування і розвиток авторської концепції та реалізацію мистецьких та дизайн проєктів. Підкреслено роль скетчінгу як важливого комунікативного елементу в командній роботі над створенням візуальної продукції, а також його значущість у досягненні успіху в творчих професіях образотворчого спрямування. Скетчінг як самостійна форма художньої діяльності, а також важливий етап творення, дозволяє художникам і дизайнерам візуалізувати свої пошуки. Цей процес має практичне значення, оскільки допомагає виявити й розвинути нові ідеї, експериментувати з різними рішеннями та відобразити свої думки на папері або в цифровому форматі, що відкриває широкі можливості для розвитку індивідуального стилю. Застосування різних методів скетчінгу дозволяє знайти оптимальний підхід до роботи з ідеями та концепціями. Результати дослідження показують, що скетчінг сприяє розвитку креативного мислення, покращує комунікацію та спілкування в творчих колективах та сприяє досягненню успіху в творчих професіях. Скетчінг як креативний процес може стимулювати позитивну емоційну реакцію від творчості, забезпечуючи естетичне задоволення та спрямовувати до досягнень нових вершин у художній діяльності, спонукаючи до постійного вдосконалення.

Композиція у теоретичному доробку українських авангардистів: світоглядні засади

Ольга Валер’янівна КАРПЕНКО — 2023-12-28

У статті зроблено спробу порівняльного аналізу головних теоретичних положень, які були висловлені українськими авангардистами у їхніх статтях, маніфестах, трактатах у зв’язку з пануючими на той час філософськими концепціями, які лягли в основу світоглядної картини мистців-новаторів. Той факт, що теорія мистецтва авангарду виникала одразу з появленням творчих експериментів як бажання самих художників розтлумачити світу і суспільству основні ідеї, зафіксовані в їхньому мистецтві, представляє неабиякий інтерес для вивчення філософсько-естетичних і композиційно-теоретичних основ художнього авангарду першої третини ХХ ст. як цілісного мистецького явища. При навіть короткому і досить поверхневому аналізі видно, що, незважаючи на всю стилістичну різноплановість творчості представників українського авангарду, існують певні точки зіткнення світоглядних концепцій, які знайшли свій прояв у теоретичному доробку мистців-новаторів. Спроба знайти ці точки перетину, а також їх узагальнити й систематизувати і є завданням нашого дослідження.

Розглядаються теоретичні погляди у зв’язку з філософськими концепціями, які вплинули на світогляд мистців-новаторів. Зокрема, розглянуто вплив філософської концепції А. Бергсона про інтуїтивне, безсвідоме начало як на модернізм уцілому, так і на теоретичні праці О. Архипенка та О. Богомазова. Розглянуто категорії космічного динамізму та ролі метафізики у творчості, а також запропоновні К. Фідлером три етапи сприйняття дійсності у творчості – метод наслідування, метод перетворення і творення. Проводиться паралель із запропонованою К. Малевичем класифікацією, згідно з якою мистецтво ділиться на дві стадії – речову і безречову. Речова поділяється на натурообразову та стадію деформації натурних явищ. Тоді як безречова або безпредметна стадія теж ділиться на чисту форму виявлення мальовничого світовідчування і супрематичну, де вже представлена система динамічних, статичних магнітних елементів. Аналізуються теоретичні висловлювання таких представників українського авангарду, як Олександр Архипенко, Олександр Богомазов, Михайло Бойчук, Казимир Малевич, а також представлені теоретичні погляди Василя Кандинського.

Творча діяльність цирків східних і західних областей України у воєнний час: за матеріалами бесід з керівниками цирків

Олександр Вікторович ЯКОВЛЕВ — 2023-12-28

Ця стаття є першою частиною комплексної дослідницької ініціативи, присвяченої висвітленню досвіду керівників цирків в Україні в складні часи. У ньому представлені інтерв’ю з двома видатними режисерами зі Львова та Харкова. Розповіді, запропоновані цими цирковими візіонерами, висвітлюють глибокий вплив війни та лихоліття на циркову індустрію в Україні. Ця стаття є першим елементом більшої розробки, метою якої є спілкування з директорами цирків по всій країні, висвітлення унікальних історій цих культурних бастіонів і стійкості, яку вони втілюють. У цій серії ми досліджуватимемо багатогранний вплив війни на українську циркову спільноту. Ми заглибимося в особистий досвід режисерів, почуємо їхні історії про тріумфи та труднощі, а також дізнаємось про механізми подолання, які дозволили їм продовжувати прагнення розважати аудиторію навіть у часи кризи.

Крім того, ми проллємо світло на нагальні потреби українського цирку сьогодні. Крім оплесків і овацій стоячи, ці заклади борються зі своїми власними проблемами. Цирк, вічна форма розваги, еволюціонував, щоб адаптуватися до мінливого світу, але зараз стикається з кризою іншого роду – такою, яка вимагає підтримки, розуміння та визнання його культурної значущості.

Приєднуйтесь до нас у цьому повчальному дослідженні в українському цирку, де магія не потьмяніла, а навпаки, освітлила шлях стійкості та надії перед лицем труднощів. Ці історії директорів цирків є свідченням сили мистецтва, пристрасті та спільноти у найважчі часи, пропонуючи нам зазирнути у світ, де шоу має тривати, незалежно від обставин.

Принцип енантіодромії в романі Жана-Поля Сартра «Нудота»

Іван Вікторович БРАТУСЬ — 2023-12-28

У статті розглядається питання енантіодромії в романі Жана-Поля Сартра «Нудота». Особлива увага надається природі самого явища енантіодромії (її реальних та уявних проявів), закономірностей взаємодії протилежностей у історичних, соціальних та особистих взаємодіях. Піднімається питання про неможливість прямолінійного контролювання подій та явищ, оскільки подібні спроби спричиняють ще більший відхід від бажаного результату. Особлива увага надається роздумам Антуана Рокантена про природу внутрішньої складової життєвих колізій. Наводяться найбільш вживані та специфічні визначення енантіодромії. Автори зупиняються на розгляді внутрішньої та зовнішньої динаміки енантіодромії у романі «Нудота», що відстежується крізь призму роздумів головного героя. Доведено, що енантіодромія становить собою один з основних принципів побудови «нової» життєвої моделі головного героя Антуана Рокантена, яка почасти відповідна ідейним засадам екзістенціональної філософії Жана-Поля Сартра. Виконано огляд досліджень, що дотичні до енантіодромії та творчості Жана-Поля Сартра. Розкриті тези Юнґа про принципи рівноваги в природному світі, де будь-якій крайності протистоїть певна система, спрямована на відновлення балансу. Доведено, що існує принцип неминучого перевороту обставин після досягнення певного рівня балансу. Особливості роману «Нудота» демонструють характер енантіодромії. Доведено, що енантіодромія життя вважається частковою відповіддю на питання складності вхопити суть перебігу подій та психологічних балансів особистості зокрема та суспільства загалом. Особлива увага надається тому, що все у творі робиться через конфлікт. Цим Сартр відтворює вчення Геракліта, що стверджує прагнення до протилежностей, із яких створюється співзвуччя. Багаторічні філософські спостереження автора вивели ідею того, що все спрямовано у різні боки (незгода), гармонує із самим собою, є першоосновою й породжує все – у боротьбі, з того, що відрізняється, народжується найпрекрасніша гармонія. Надана авторська розробка складності сприйняття протилежностей, оскільки правильна відповідь на виклики долі в творі часто має найбільш екстравагантний вибір, а «неправильні відповіді» часто відповідають нашим очікуванням.

Шоу «Оvo» Цирку дю Солей: компаративний аналіз циркового видовища та його сценична демонстрації (сценарій, декорації, музика, циркові жанри і персонажі)

Денис Ігорович ШАРИКОВ — 2023-12-28

У статті проведено мистецький аналіз у контексті циркології, а саме: порівняльний аналіз порівняльно-мистецького аналізу шоу «OVO» Циркау дю Солей. Дослідження в галузі циркового мистецтва, його теорії та практики проводяться у контексті циркологічних штудій.

У вітчизняному та світовому мистецтвознавстві практично відсутні серйозні наукові дослідження, присвячені специфіці феномену «Цирку дю Солей».

Важливо відзначити, що окремі публікації, анонси, програми циркових вистав, популярні статті з сучасних журналів у пресі кінця XX та початку XXI ст., безумовно, мали місце. Проте, слід підкреслити виключно їх наративний прояв без конкретних факторів, а саме відсутність чіткого зв'язку між практичною специфікою цик-арту та науковою передачею інформації та аналітикою в галузі мистецтвознавства.

Мета статті – дати чіткий та системний аналіз у циркологічній площині, а саме дати порівняльний аналіз шоу «OVO» з іншими шоу виставами цирку «Цирку дю Солей», а також докладно розкрити унікальність спрямованості та особливостей номерів шоу «OVO» з погляду циркових жанрів, сценарію та художнього оформлення.

Порівняльний аналіз різних циркових вистав шоу «Цирку дю Солей», визначає різноманітність та різні факти відмінності шоу «OVO» від таких циркових вистав «Цирку дю Солей», як «Alegría», «Zumanity», «Kà», «O». У статті дається опис декорацій, сучасних прийомів циркових апаратів, піротехніки та інноваційних технологій, світлового та музичного супроводу. Музика писалася окремо для кожного шоу, музичні семпли створювалися залежно від сценарію та сюжету.

«OVO» вважається гастрольною виставою «Цирку дю Солей», сценарій та постановка якої поставила Дебора Колкера. Це 25-е шоу «Цирку дю Солей» з 1984 р., створене на честь 25-річчя «Цирку дю Солей». Назва «OVO» у перекладі з португальської означає «яйце». Це відповідає темі серіалу про життєвий цикл та народження комах. Це також є головною лінією шоу. Художник-постановник Грінго Кардія надихався гніздами та колоніями різних комах під час створення сцени для «OVO». Акробатична структура, яка використовується під час довільного кидка, знаходиться під кутом 45°. Конструкція може бути піднята на висоту до 4,5 метра і важить понад 5 тон. Художник по костюмах Ліз Вандал використовувала свій фірмовий стиль, натхненний футуристичними супергероями та різноманітними обладунками для створення костюмів для «OVO».

Таким чином, порівняльно-художній аналіз шоу «OVO» – це поєднання креативного та унікального і водночас простого, зрозумілого сюжету, яскравих костюмів та гриму, які справді перетворюють артистів на комах, вдало підібраних номерів, їх взаємозв'язку та неперевершеної акторської гри, чудова театралізована циркова вистава про казковий світ комах.

Школа сучасного українського жонглювання: провідні майстри, домінанти професійної діяльності

Юрій Іванович ПОЗДНЯКОВ — 2023-12-28

Стаття розкриває низку питань сфери жонглювання як сегменту циркового мистецтва. Висвітлено питання підготовки фахівців, переважно – на матеріалі Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв (далі – КМАЕЦМ). Інформація про методи тренування і репетицій жонглерів найчастіше трималася в секреті і передавалася від батька до сина в циркових династіях. Відсутність інформації не сприяла розвитку мистецтва жонглювання. Не було спеціальної літератури з методики викладання, реквізит робився на замовлення, в результаті знання передавалися за безпосереднього контакту педагога та виконавця. Тому дуже багато жонглерів були схожі один на одного і відрізнялися лише технікою виконання та складністю трюків. З розвитком відеоіндустрії, з появою аматорських циркових студій виявився інтерес і у великої кількості молоді до занять жонглюванням у різних країнах світу. На інтерес до жонглювання відгукнулася і промисловість, сьогодні це фабрики виготовлення циркового реквізиту в Європі та Америці. Вони роблять високоякісний реквізит для жонглювання, випробують його в аеродинамічній трубі, калібрують вагу, що дало можливість аматорам і професіоналам вийти на більш високий рівень майстерності. Сьогодні можна побачити жонглерів у парку, у місцях відпочинку, тощо. Інтерес до цього виду циркового мистецтва настільки великий, що аматори та професіонали стали об'єднуватись у студії, жонглерські асоціації. новітні методи при навчанні жонглюванню дозволяють застосовувати предмети різної конфігурації, розмірів та ваги. Варто відходити від класичного реквізиту, зробленого спеціально для жонглювання, шукати нові трюки і комбінації, пластичні рішення із тілом. Але існує стереотипне сприйняття публікою жанру жонглювання. Тобто глядач звик бачити жонглера, як веселого хлопця або дівчину зі швидким темпом виконання трюків, яскравим костюмом із блискітками, і не всі готові прийняти філософське спрямування номера з сюжетом та історією. Тому серед завдань статті – опротестування низки стереотипів щодо циркового мистецтва загалом і жонглювання зокрема.