АРТ-платФОРМА

Фундаментальні засади становлення естрадного вокаліста: ритмологічний контекст

Тетяна Вікторівна САМАЯ — 2026-01-31

Стаття присвячена дослідженню фундаментальних принципів становлення естрадного вокаліста в аспекті ритмології. Метою дослідження є виявлення та обґрунтування значущості ритміки як організуючого компонента виконавської майстерності в процесі професійної підготовки співака. Об’єктом аналізу виступає ритмоінтонаційне мислення як основа формування виконавської індивідуальності, а також специфіка педагогічних підходів у навчанні вокалістів, що відповідає сучасним вимогам музичної практики. Методологічною основою дослідження є системний, феноменологічний, культурологічний та дидактичний методи, що дають змогу комплексно розглянути проблему крізь призму музичної ритмології, виконавської психології та сучасної педагогіки. У статті здійснено спробу концептуального осмислення ритму не лише як технічного елемента, а як філософської й естетичної категорії, що формує когнітивну та емоційну структуру музичного мислення. Наукова новизна роботи полягає в переосмисленні ролі ритму в структурі вокальної освіти. Звертається увага на необхідність інтеграції ритмологічного контенту у професійну підготовку, вказуючи на дефіцит теоретичних та методичних розробок у цій сфері. Виявлено методологічну неспроможність традиційних академічних концепцій, які не враховують специфіку естрадної стилістики, що загострює проблему відсутності системного курсу «ритміка» в діючих навчальних планах. У висновках підкреслюється, що повноцінний розвиток вокаліста неможливий без формування ритмічного мислення та ритмоінтонаційної культури, які є невід’ємною складовою інтерпретаційної свободи, імпровізаційних навичок та становлення індивідуального виконавського стилю. Ритм розглядається не лише як інструмент виконавської точності, а й як каталізатор креативності, що забезпечує глибину художнього вираження. Стаття пропонує переосмислення усталених освітніх стратегій та інтеграцію сучасної прикладної ритмології як ключового аспекту розвитку сучасного професійного естрадного вокаліста.

Соціо-онтологічні імплікації сучасних worship-ансамблів у конетксті глобалізації культури

Олександр Вікторович ЯКОВЛЕВ — 2026-01-31

У статті проаналізовано соціо-онтологічні імплікації діяльності сучасних Worship-ансамблів (Hillsong, Bethel Music, Elevation Worship) у контексті глобальної трансформації християнського сакрального простору. Феномен сучасної Worship-музики (Contemporary Worship Music) розглядається як музичний жанр, що поєднує естетику популярної музики, богословські наративи та індустріальні стратегії глобального ринку. Метою дослідження є виявлення того, як worship-ансамблі, будучи медіатизованими операторами сакрального досвіду, впливають на онтологію сакрального в сучасній культурі, як ринкова логіка формує релігійний досвід, а також які наслідки має глобальна аестетизація сакрального для локальних духовних традицій. Доведено, що CWM є ключовим елементом глобального соціо-онтологічного зсуву, де засобами музичної виразності відбувається перехід до індивідуалізованих, суб’єктних та естетизованих моделей духовного переживання. Worship-ансамблі функціонують як мультимедійні корпорації, в яких сакральне конвертується в естетичне, підпорядковуючись логіці ефективності та ринкового успіху. Літургія набуває виразних ознак медійного перфомансу, де використання передових технологій спрямовані на модулювання емоційного стану та досягнення «аудиторної точності». Серед музичних засобів виразності окреслено, що прагнення до автентичності поклоніння супроводжується стандартизацією музичної мови та універсалізацією богословських змістів. Розглянута комерційна природа CWM, яка трансформує колективний спів у ліцензований продукт. Розглянуто діяльність українських worship- ансамблів як глокального явища у глобалізовному контексті CWM. Виявлено, що в України сучасні worship-ансамблі виступають як локальні носії національної музичної культури, які змінюють богословські, естетичні та соціальні моделі сакрального.

Взаємодія вокалу та аранжування в сучасному музичному просторі

Світлана Валеріївна ЗАРЯ — 2026-01-31

У статті розглядається взаємозв’язок між естрадним вокальним мистецтвом і аранжуванням у контексті сучасного музичного простору. Мета статті - проаналізувати особливості взаємодії естрадного вокального виконання та аранжування як двох взаємозалежних компонентів сучасної музичної творчості, з урахуванням цифрових технологій та змін у музичній індустрії. Аналізуються принципи стилістичної та технічної взаємодії вокалу з інструментальним супроводом, з’ясовується роль аранжування у формуванні звучання вокального твору та його подальший вплив на сприйняття аудиторією. Розглянуто естрадний вокал як повноцінний інструмент, здатний виконувати головну роль у створенні композиції та новітні технології, цифрові платформи та зміни в музичній індустрії, які трансформують нові підходи до аранжування та вокального виконавства.

На основі аналізу творчості таких артистів, як: Джамала, «ONUKA», «The Maneken», «Latexfauna» «Billie Eilish», «James Blake», «Björk», «Arca», «Cher» та «Hatsune Miku» простежено тенденції до поєднання «живого вокалу» та електронного звучання, що формують нові естетичні орієнтири популярної музики. Зазначено, що в сучасній практиці естрадний вокал функціонує не лише як носій мелодії, а й як самостійний інструмент із широкими можливостями звукового оформлення – від використання ефектів до використанні синтетичних голосів та віртуальних виконавців. У статті запропоновано типологію сучасних вокальних технік, визначено художню функцію та окреслено перспективи подальшого використання штучного інтелекту (ШІ) у створенні й обробці голосу. Наголошується на важливості комплексного підходу до створення музичного матеріалу, де вокал та аранжування виступають як рівноправні компоненти творчого процесу. Таким чином, дослідження підкреслює, що сучасна взаємодія вокалу та аранжування виходить за межі простого супроводу, стаючи ключовим чинником формування нової музичної естетики та комунікації в епоху цифрових медіа

Використання барокової музики в ігровому кіно (на прикладі фільму «Надновий заповіт» Жако ван Дормеля)

Юлія Миколаївна ПАЛЬЦЕВИЧ — 2026-01-31

У статті досліджується використання цитат із музичної класики у кіномузиці. Дана проблематика порушувалася у роботах О. Бут, С. Леонтьєва, З. Лісси, L. Alvim, D. Greig. Пропоноване дослідження розглядає використання музики бароко в ігровому кіно на прикладі фільму «Надновий заповіт» бельгійського режисера Ж. ван Дормеля. Мета статті – з’ясувати роль обраних режисером музичних фрагментів у семантичному наповненні фільму, характеристиці дійових осіб. Методологія спирається на аналіз аудіовізуального ряду стрічки, понятійна база – на терміни і поняття, сформульовані в роботах українських та зарубіжних вчених. У «Надновому заповіті» цитати виявляють поєднання дієтетичної та недієгетичної музики, скеровуються структурою оповіді, виступають складовою портретів нових апостолів. У більшості випадків програмна назва музичного фрагменту чи ключові слова тексту (якщо це вокальний твір) резонують із емоціями героя/героїні, з обставинами, в яких він/вона перебуває, або ж чинником, що має змінити поточний стан речей. Музичні цитати з творів Ґ. Аллеґрі, Ґ.Ф. Генделя, Г. Перселла, Ж.Ф. Рамо, А. Скарлатті виразно відокремлені у «Надновому заповіті» від авторського оригінального саундтреку А. П’єрле за рахунок стильового контрасту, демонструють різні функції: ілюстративну, характеристики дійової особи, авторського коментаря, символічну. Використання «Lascia ch'io pianga» Ґ.Ф. Генделя створює додаткові інтертекстуальні зв’язки з «Фарінеллі: кастрат» Ж. Корбіо та «Антихристом» Л. фон Трієра через присутній у них спільний мотив травми, втрати та їх оплакування, переживання. Ще один спосіб відокремлення цитати – повідомлення слухачеві/глядачеві її назви. Таке маркування свідчить про бажання режисера відкрити цитату, цим самим підштовхнути реципієнта до активного смислотворчого сприйняття, або ж, у випадку відсутності такого маркування, залишити цитований матеріал у фоновому режимі.

Інновації в сучасній опері крізь призму командних рішень

Олена Іллівна Жорнова — 2026-02-01

Сучасна опера є однією з найбільш динамічних сфер сучасного мистецтва, що поєднує різні творчі напрями та колективні практики. Метою дослідження є вивчення інновацій у сучасній опері крізь призму колективних рішень творчих команд із особливим акцентом на визначенні пріоритетів у відході від усталених оперних традицій. Емпіричну основу становлять дані «Music Theatre NOW» (MT NOW) – глобальної платформи, що документує та оцінює інноваційні твори музичного театру. Для виявлення тенденцій було застосовано спеціально розроблена методика визначення провідного внеску. За цієї методики результати аналізу складів творчих команд, зафіксованих у заявках на MT NOW, трансформовано у показники того, який саме творчий напрям – музичний, театральний, літературний, хореографічний чи концептуальний – є пріоритетним у запровадженні інновації. Результати засвідчили, що домінуючою сферою інновацій у сучасній опері є музичне мистецтво, яке становить понад половину провідних внесків. Театральне мистецтво, як і ідеї сучасної опери, відіграючи значну роль, виявляють більші коливання за роками; література та хореографічне мистецтво рідше постають пріоритетною сферою інновацій. Дослідження виокремлює феномен «інкогніто-внесків», які можна трактувати як форму колективного авторства, що уникає приписування інновацій певному напряму. Отримані результати підтверджують багатовимірний характер інновацій у сучасній опері та підкреслюють важливість визнання командного авторства. Дослідження робить внесок у розуміння того, як інновації виникають, взаємодіють та змагаються у процесах спільної творчості, а також створює методологічне підґрунтя для подальших емпіричних студій.

Історичні та сучасні детермінанти саксофонної освіти України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

Ірина Степанівна ПАЛІЙЧУК — 2026-02-01

У статті на основі опрацювання різнопланових джерел (дисертацій, монографій, статей та електронних ресурсів) розкрито шляхи формування та розвитку саксофонної освіти України ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ ст. Висвітлено передумови формування української школи гри на саксофоні, що зароджувалася в контексті загальноєвропейської музичної традиції та на основі глибинних національних освітньо-культурних процесів. Історичні витоки саксофонної освіти розглянуто через призму діяльності музичних цехів і братств, які впродовж XV-XVII ст. заклали підґрунтя інструментальної фахової підготовки, сприяли розвитку нотного письма, ансамблевого й оркестрового музикування та формування професійної мистецької освіти. У статті також окреслено вплив рогових оркестрів і аматорських симфонічних оркестрів, діяльність музичних товариств та відкриття консерваторій за європейським зразком упродовж ХІХ-поч. ХХ ст., які підготували основу для утвердження саксофона як академічного інструмента в українській музичній культурі. Підкреслено, що через ідеологічні причини в радянську добу саксофон залишався маргінальним інструментом, а в роки здобуття Україною незалежності утверджується в академічній музичній освіті та виконавстві.

У дослідженні сфокусовано увагу на провідних регіональних осередках саксофонної освіти, зосереджених у НМАУ ім. П. І. Чайковського, ОНМА імені А. В. Нежданової, ЛНМА імені М. В. Лисенка, ХНУМ імені І. П. Котляревського, КМАМ ім. Р. М. Ґлієра, Дніпровській академії музики та ін. Проаналізовано структуру кафедр, педагогічні школи та індивідуальний внесок викладачів‑практиків, зокрема Ю. Василевича, І. Грузіна, М. Крупея, В. Носова, В. Чурикова В. Цайтца та ін. Також окреслено сучасні виклики музичної освіти та саксофонної зокрема, як зміни викладання у рамках Болонського процесу, цифровізацію навчального процесу, використання інформаційно‑комунікаційних технологій, дистанційного навчання та ін. Зроблено висновки, що саксофонна освіта в Україні перебуває в динамічному процесі розвитку та трансформації. Її поступ спирається на здобутки минулого, зокрема педагогічний досвід провідних викладачів і композиторів, водночас орієнтується на інновації, міжкультурний діалог і світові стандарти професійної підготовки музикантів.

Інтерсеміозис у музичній творчості саундпродюсера Євгена Філатова

Надія Леонідівна БОНДАРЕЦЬ — 2026-02-01

Стаття присвячена дослідженню інтерсеміотичних процесів у музичній творчості сучасного саундпродюсера Євгена Філатова на прикладі проєкту «Як звучить Україна». Музичні композиції програми демонструють, як звуки навколишнього середовища через процес трансформації інтегруються у музичний твір, набуваючи нового естетичного та культурного значення. Мета дослідження полягає у виявленні механізмів інтерсеміотичної трансформації природних і побутових звуків у музичну композицію, а також у визначенні ролі саундпродюсера як практичного семіотика, що оперує різними знаковими системами для створення полісеміотичних творів. Уперше досліджено специфіку використання подвійного кодування у сучасній аудіокультурі на прикладі музичної інтерпретації звуків міських середовищ України, що проявляється у поєднанні задокументованих звукозаписів і формуванні з них цілісної музичної композиції, яка передаватиме звуковий образ міста. Доведено, що інтерсеміозис у проєкті «Як звучить Україна» здійснюється через конгруентну взаємодію аудіальних і візуальних кодів, які спільно формують нову креативну реальність і створюють багаторівневий емоційно-смисловий простір. Особливу увагу приділено трансформації звуків (шумів) середовища у музичні елементи, де саунд набуває статусу знаку з власною семантикою у межах композиції. Здійснено інтерсеміотичний аналіз музичних композицій проєкту «Як звучить Україна». Досліджено подвійні змісти записаних звуків поєднаних у цілісну композицію з позиції музичності, емоційності та культурної цінності. Результати дослідження засвідчують, що інтерсеміотичне мислення в музиці є перспективним напрямом розвитку сучасного саундпродюсування та потребує подальшого вивчення механізмів формування аудіальних образів на основі звукових реалій. Стаття окреслює нові можливості для практичного застосування інтерсеміотичних стратегій у музичному мистецтві та розширює уявлення про роль саундпродюсера як культурного медіатора в цифрову епоху.

Сила. Рух. Ритм: творчий інструментарій скульптора Сергія Брильова

Юлія Вікторівна РОМАНЕНКОВА — 2026-02-01

Стаття має на меті фокусувати увагу соціуму на творчості київського скульптора Сергія Володимировича Брильова, ввести його ім’я в науковий обіг сучасної України. Увага до творчості митця, що має пригортатися цією розвідкою, повинна сприяти тому, щоб його художній доробок посів гідне місце в галереї провідних скульпторів сучасної київської школи ваяння. Висвітлено основні сфери застосування художнього хисту скульптора, його експерименти з образним рядом, техніками, матеріалами. Акцентовано сміливість експериментального шляху художника з фактурами, різноманітними ефектами матеріалів, акцентовано широту сюжетного, образного діапазону автора. Підкреслено багатогранність образного ряду, розглянуто принципи образотворення, зроблено акцент на роботу майстра з фактурами, розмаїття матеріалів, із якими він працює: бронзи, мармура. Виділено домінуючі жанри, типи та характери образів автора – релігійний, анімалістичний, портретний, узагальннючою підкреслено мову алегорії, що дозволяє зробити твори худoжника максимально яскравими та промовистими. Акцентовано композиційні прийоми, що створили ритм візитівкою скульптури майстра: шлях пошуку точки опори, балансу між масами, засіб контрасту як один з найбільш вдалих для втілення задуму. Принцип контрасту, протиставлення сили та тендітності, міці та легкості виділений як характерна риса композицій С. Брильова. Аналіз зроблений на матеріалі творів 1990-х – 2020х рр. Підкреслено багатовекторність творчої діяльності автора, що займається скульптурою, викдадацькою роботою, суспільною діяльністю, науковими штудіями. Зроблено акцент на поєднанні в творчості художника високого рівня знання основ, наявність академічної виучки зі сміливими композиційними пошуками, експериментами з фактурою та кольором, тобто підкреслено синтез традицій і новаторства в авторській манері художника.

Музичні інструменти, хори та капели узахідноукраїнській ранньомодерній іконографії

Надія БАБІЙ — 2026-02-01

У статті проаналізовані історичні джерела та іконографічні сюжети, що суттєво доповнюють тему діяльності професійних музикантів, хорів і музичних капел у системі православної, унійної та католицької літургій XVII-XVIII ст. Висвітлені монументальні розписи, іконопис, мініатюра, в яких фігурує тема музичних інструментів, хорів і капел. Додатково наведено паралелі представлення професійних музичних інструментів в єврейській синагогальній зображувальній традиції. Особлива увага звернена на уточнювальні фактори: одяг представлених осіб, портретні й вікові характеристики, соціальний стан, відповідність музичних інструментів до часу їхнього зображення, а також документи, у яких так чи інакше згадуються конкретні донатори, покровителі й окремі виконавці. Застосовано культурологічний підхід. Для упорядкування емпіричної бази долучені аналітичний, іконографічний та іконологічний наукові методи. Серед важливих методів використано моніторинг соціальних медіа та контент-аналіз, що дозволили виявити цільову аудиторію досліджуваної проблеми, ключові слова, емоції в зацікавлених групах та іншу важливу інформацію. Наукова новизна дослідження полягає у його міждисциплінарності. В результаті доведено, що західноукраїнські іконографічні зображення XVII-XVIII ст. містять важливу інформацію про барокові хори та виконавську практику. Чисельність візуальних артефактів й рівномірний їх розподіл у православній, унійній, католицьких традиціях, а також в хасидизмі дає усі підстави стверджувати, що музичні оркестри, ансамблі й капели належали до важливих емоційних й видовищних сторін культурного життя спільноти, а відтворені сюжети часто є документально правдивими свідченнями. Комплексні дослідження, спричинені залученням фахівців з різних галузей прикладної науки, мистецтвознавства й культурології, здатні розглядувати проблему у її тяглості в часі та просторі, таким чином крок за кроком повертаючи пам’ять про забуту музичну культуру наших пращурів.

Особливості творчого пошуку Анатолія Марчука

Петро Володимирович НЕСТЕРЕНКО — 2026-02-01

Статтю присвячено творчості київського художника Анатолія Марчука, який відомий своїми творами в техніках глибокого друку, олійного та акварельного живопису. Він є однією з найвидатніших постатей в українському мистецтві останніх десятиліть. Художник бере активну участь у багатьох виставках в Україні, отримує численні нагороди. Учасник всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставок протягом сорока років, а також відкрив понад 60 персональних в Україні, Німеччині, Польщі. Його твори зберігаються в 65 провідних музеях України й світу. Нині він віддає перевагу ліричному пейзажу та натюрморту, досягаючи в них виняткової цілісності, музичної гармонії та емоційної глибини. VII Всеукраїнська виставка-конкурс імені Георгія Якутовича затвердила Марчука-аквареліста. На ній митець був удостоєний найвищої – I премії саме за акварель. Акварельна маестрія художника інтуїтивна і гнучка, водночас тонко прорахована, раціональна і мрійлива – то є медитативне занурення у величавий кругообіг станів природи, у правічні зміни розквітаючих і згасаючих форм. Мета роботи – на основі детального вивчення особливостей творчого пошуку Народного художника України Анатолія Марчука систематизувати досягнення майстра в такій важливій ділянці мистецтва, як акварель. Саме в цій графічній техніці, що тяжіє до живопису, вражають особливою ніжністю і глибоким проникненням у таїни природи його пейзажі. І мабуть, завдяки не лише великому таланту живописця як майстра, а глибокому відчуттю того, що природа для нього – не просто об’єкт, із яким спілкуються художники на етюдах. Бо Анатолій Марчук постійно живе серед цього дива, під небесами Козичанки, які разом із іншими куточками природи зачаровують у картинах глядачів. Це особливо важливо в контексті активної громадської діяльності художника у заснуванні картинних галерей у Макарові, Колонщині та Фастові, мешканці яких мають змогу відчути себе дотичними до сучасного мистецтва. Останні створені ним під час повномасштабної війни, що не зашкодило Марчуку звеличувати свій край.

«Дорога в Мандалей» одеського дворянина або мотив ескапізму у творчості художника Олега Соколова

Олексій Миколайович ЖАДЕЙКО — 2026-02-01

Стаття фокусує увагу на творчості одеського художника, поета, письменника, науковця Олега Аракадійовича Соколова. Розвідка має на меті сконцентрувати увагу на полівекторності творчості митця, якого завдяки розмаїттю художніх вподобань називали «людиною Відродження», актуалізувати мистецький доробок одеського майстра, прослідкувати зв’язок із його літературною діяльністю, науковою (музейною) роботою. Постать О. Соколова в художньому житті Одеси позиціонується як своєрідний маркер, квінтесенція інтелектуальних пошуків одеського андеграунду. Висвітлюється значення постаті О. Соколова для музейного простору міста, для передчуття вільного дихання мистецького поля. Акцентована енциклопедична обізнаність особистості майстра, що будував свої художні твори на глибинних знаннях історії, літератури, філософії. Стислій характеристиці піддані основні прояви мистецького хисту автора, його окремі штудії реалістичної манери (переважно у портретописі), захоплення концептуальним мистецтвом, володіння інструментарієм різних художніх проявів, від академізму до оп-арту. Підкреслено внесок художника у перебіг художніх процесів, що формували підґрунтя до протиставлення офіційному мистецтву альтернативного – абстрактного, безпредметного, поліваріантного мистецтва. Висвітлено пошуки майстра у сфері літератури, його поетичний дар, вплив цього вектору творчості на характер його мови образотворення, значення особистості М. Чюрльоніса для формування його індивідуальної манери. Акцент зроблено на психологічному факторі, який відбився на забарвленні творчого шляху О. Соколова, виражаючись через конфлікт із зовнішнім світом офіційного мистецтва, його неприйняття, звідси «червоною ниткою» творчості став ескапізм. Шляхом його прихованої візуалізації було безпредметне, що можна сприймати як чітко сформульовані їдеї уходу в себе в результаті неприйняття його творчості офіційним мистецьким світом. Окремо виділена роль корпусу композицій «Без назви» як візуалізації протиріччя та способу донести приховані смисли.

Античні та сасанідські впливи у художній стилістиці весільних поясів та натільних ланцюгів Візантійської імперії

Наталія Віталіївна ДМИТРЕНКО — 2026-02-01

Стаття присвячена дослідженню античних і сасанідських впливів у художній стилістиці візантійських ювелірних виробів, зокрема весільних поясів та натільних ланцюгів, датованих періодом від ІІІ до поч. VII ст., а також їх аналогів. Досліджуються декоративні мотиви, технічні прийоми виготовлення та матеріали, що застосовувалися для створення цих предметів ювелірного мистецтва, а також їх символічне, ритуальне та естетичне значення. Особлива увага приділяється художньому аналізу форм, орнаментальних композицій і оздоблювальних технік у золотарстві – тиснення, лиття, чеканки, інкрустації, які відображають синтез античних традицій із сасанідськими впливами. На основі сучасних наукових досліджень і музейних колекцій визначено ключові техніко-технологічні та стилістичні особливості, що дозволяють окреслити художні канони й локальні варіації візантійського ювелірного мистецтва. У статті розглядаються зразки з державних і приватних колекцій, серед яких колекції: Дамбартон Окс, Метрополітен музею в Нью-Йорку, Британського музею в Лондоні та приватних зібрань Північної Америки, що уможливлює порівняльний аналіз творів та забезпечує обґрунтованість вибірки матеріалу. Дослідження також розкриває функціональні та соціокультурні аспекти весільних поясів і натільних ланцюгів як предметів ритуальної практики, маркерів соціального статусу та символів подружньої єдності. Аналізуючи їх роль у весільному обряді та як елементів приданого, стаття демонструє значення цих артефактів у формуванні стильових і декоративних традицій у візантійському золотарстві. Окрему увагу приділено взаємодії художніх і технічних практик, що відображає процеси культурної трансформації й адаптації античних і сасанідських мотивів у візантійському контексті. Результати дослідження сприяють глибшому розумінню естетичних, семантичних і функціональних особливостей ювелірного мистецтва східноримської традиції та відкривають перспективи подальших міждисциплінарних і порівняльних студій у сфері матеріальної культури близького Сходу й Середземномор’я.

Інтерактивність як категорія сучасного цифрового мистецтва: інсталяційний вимір

Дар’я Андріївна ЧЕМБЕРЖІ — 2026-02-01

Сучасний мистецько-культурний простір вимагає новаторських підходів до презентації творів мистецтв, висуває нові концептуальні вимоги до їх змістовності, технік виконання та оформлення. Стрімкий розвиток цифрових технологій, який зумовив появу цифрового мистецтва, акцентує увагу митців на розумінні контексту часу, його цінностей і пріоритетів. Відповідно, глядач, безпосередньо залучений до співтворчості за допомогою інтерактивних технік у сучасні мистецькі експерименти, потребує підготовки перед зануренням у віртуальний світ, усвідомлення правил створення інсталяційного виміру. Теоретичне осмислення інтерактивності як однієї з базових категорій сучасного цифрового мистецтва, зокрема в контексті інсталяційних практик, дозволяє зрозуміти процес актуалізації мистецько-глядацьких відносин. З огляду на це, важливим є поточнення семантичних та функціональних аспектів поняття «інтерактивність» у мистецькому дискурсі, дослідження еволюції інтерактивних форм від традиційних експозиційних моделей до цифрових середовищ, заснованих на алгоритмічних і комунікативних принципах. Особливу увагу приділено аналізу інсталяції як простору міжсуб'єктивної взаємодії, де глядач постає активним співтворцем художнього змісту і форми. У статті висвітлено трансформацію і можливості категорії авторства, простору та часу під впливом інтерактивних технологій, особливості створення перцептивного образу в цифровому мистецтві. Акцентовано, що інтерактивність у сучасних інсталяційних практиках виступає не лише художнім прийомом, а й естетичною, комунікативною та онтологічною засадою цифрової художньої культури. Результати сьогодення щодо рівня розвитку цифрового мистецтва і прогнози щодо його можливостей свідчать про необхідність ідентифікації, збереження та класифікації творів сучасного цифрового мистецтва як цифрової культурної спадщини і культурних цінностей.

Ігровий дизайн для графічних дизайнерів: структура, методика, компетенції

Сергій Володимирович БРИЛЬОВ — 2026-02-01

Стаття присвячена комплексному аналізу ігрового дизайну як міждисциплінарної сфери, що інтегрує художні, технічні та комунікаційні підходи у професійній діяльності графічних дизайнерів. Простежено історичні етапи становлення геймдизайну: від перших аркадних ігор і текстових квестів до багаторівневих open-world проєктів, VR/AR-платформ, мобільних застосунків і масштабних мультиплеєрних середовищ. Виокремлено роль indie-сектору, який відкриває нові творчі можливості завдяки експериментальним формам візуалізації та інноваційним механікам. Розглянуто структурні компоненти ігрового дизайну: механіки, сюжетні сценарії, дизайн рівнів, система персонажів, інтерфейси, стилістика та художні рішення, що забезпечують цілісність процесу й формують унікальний користувацький досвід. Показано значення графічного дизайну як чинника, що визначає візуальну мову гри, емоційну виразність середовища та комунікацію з гравцем. Проаналізовано методичні підходи до інтеграції графічних елементів у структуру ігрових світів: застосування «UX/UI»-принципів, ітеративного прототипування, юзабіліті-тестування, процедурної генерації, кросплатформенної адаптації та «VR/AR»-інструментів для створення ефекту занурення. Висвітлено перспективи використання штучного інтелекту та нейромереж у створенні графічних ресурсів, автоматизації рутинних завдань і персоналізації ігрового досвіду. Наголошено на розвитку професійних компетенцій: креативності, технічної грамотності, стратегічного мислення, комунікаційних навичок, уміння працювати в міждисциплінарних командах і здатності адаптуватися до змін цифрового середовища. Матеріали статті узагальнюють результати вітчизняних і зарубіжних досліджень, подають приклади успішних кейсів («Minecraft», «The Witcher 3», «Monument Valley», «Ori and the Blind Forest», «Genshin Impact», «Fortnite»), а також аналізують освітні практики провідних університетів, що поєднують академічну підготовку з партнерством індустрії креативних технологій. Отримані результати можуть бути використані у вдосконаленні навчальних програм, створенні курсів із цифрових медіа та як методичне підґрунтя для практиків, котрі прагнуть реалізовувати конкурентоспроможні ігрові проєкти.

Новітні прийоми формування образності в сучасній скульптурі малих форм

Ігор Іванович ГЛУХЕНЬКИЙ — 2026-02-01

Сучасна скульптура малих форм є динамічним полем художніх експериментів, де поєднуються традиційна пластична школа, новітні технологічні можливості та поглиблений пошук нової образності. У статті розглядаються новітні прийоми формування художнього образу в сучасній скульптурі малих форм, зокрема через взаємодію матеріалу, кольору, фактури та патини. Досліджено, як колір і патина перестають бути лише допоміжними засобами декорування, перетворюючись на самостійні художні категорії, що визначають емоційно-смислову структуру твору. Патина трактується не лише як ознака старіння або технологічного ефекту, а як елемент живої поверхні, що розкриває глибину фактури, додає історичності, підкреслює час як складову мистецького процесу. Колір, у свою чергу, розглядається як структурна частина пластичної мови, здатна моделювати простір, визначати ритм, вагу та енергетику об’єму. У статті аналізуються новітні технології створення скульптурних форм — використання полімерів, композитних матеріалів, 3D-друку, лазерного гравіювання та доповненої реальності, що сприяють формуванню нових підходів до синтезу матеріального й цифрового. Визначено, що сучасна мала пластика функціонує у стані діалогу між традицією та інновацією, поєднуючи бронзу, камінь чи дерево з сучасними матеріалами і цифровими технологіями. Особлива увага приділяється українським митцям, які у своїх роботах інтегрують колір і патину як засоби емоційного впливу та символічної узагальненості. Підкреслюється, що інноваційні прийоми формотворення не заперечують класичних засад, а розвивають їх у напрямі міждисциплінарного синтезу. Зроблено висновок, що колір, фактура й патина у сучасній скульптурі малих форм є не лише естетичними, а й філософськими чинниками, які визначають нову типологію образності, де художній твір стає носієм часу, матеріальної пам’яті та духовної енергії.

Рисунок і живопис як базова складова підготовки сучасного фахівця з графічного дизайну ОР «Бакалавр»

Наталія Анатоліївна ЖУРАВЛЬОВА — 2026-02-01

У статті розглянуто роль живопису та рисунку як фундаментальних дисциплін у процесі підготовки дизайнерів освітнього ступеня бакалавра. Підкреслено значення образотворчого мистецтва у формуванні професійних компетентностей, необхідних для ефективної дизайнерської діяльності. Особливу увагу приділено рисунку як інструменту розвитку просторового мислення, аналітичного сприйняття форми, пропорцій та структури предметів. Наголошено, що володіння академічним рисунком сприяє розвитку здатності бачити й відтворювати конструктивну основу об’єктів, що є базовим аспектом у дизайнерському проєктуванні. Живопис розглядається як засіб формування композиційного бачення, розуміння гармонії кольору та взаємодії світлотіньових відношень. Визначено, що знання законів кольорознавства і принципів колірних рішень дозволяють майбутнім фахівцям створювати естетично цілісні та виразні образи. Показано значення художньої підготовки у формуванні професійної інтуїції, художнього смаку та креативності, що необхідні для розробки інноваційних дизайнерських рішень. У сучасному освітньому процесі акцент зміщується на інтеграцію класичних художніх навичок із цифровими технологіями, що дозволяє студентам адаптувати традиційні методики до нових умов і професійних вимог. Використання цифрового живопису, 3D-графіки, віртуальної та доповненої реальності сприяє розвитку інноваційного мислення та розширює можливості творчої реалізації. Окрему увагу приділено взаємозв’язку традиційних мистецьких практик із сучасними цифровими технологіями. Зазначено, що інтеграція класичних методів рисунку і живопису з можливостями цифрових інструментів розширює творчий потенціал дизайнерів, сприяє формуванню їхньої конкурентоспроможності у сучасному професійному середовищі. Зроблено висновок про необхідність збереження фундаментальної ролі живопису та рисунку у навчальних планах підготовки дизайнерів.

Biographical component of author's creativity

Галина Петрівна ПОГРЕБНЯК — 2026-02-01

Мета статті – проаналізувати творчість визначних режисерів-авторів (О. Довженка, Ю. Іллєнка, К. Муратової, Ф. Фелліні, М. Формана), визначити особливості біографічної компоненти та обґрунтувати доречність застосування біографічного методу вивчення етико-естетичних потенцій самоаналізу художника в контексті його самореалізації як суб’єкта творчої діяльності. У статті розглянуто творчість всесвітньо відомих кінорежисерів крізь призму біографізму, зокрема, через сюжетно-подієвий зв’язок між біографією художників і героями їх екранних постановок. Крос-мистецький взаємовплив автора в літературі та екранних мистецтвах виявлено у: побудові наративу; його сюжетно-фабульної конструкції; особливих виявах художньої форми; змальованих автентичних іпостасях. Дослідник виокремив та співставив спільні й відмінні біографічні риси режисера-автора як реальної постаті із створеним образом кінематографічного персонажа. Артикульовано думку про те, що в дослідженні біографізму в творчості автора-режисера необхідно брати до уваги створення художніх образів в індивідуально-особистісній творчості членами знімального колективу (оператор, художник, композитор, що також може розглядатись як оригінально авторська. Обґрунтовано, що відображення біографічної компоненти постаті автора в екранних творах залежить від специфіки його світогляду, здатності оригінально бачити і відтворювати картину і образ світу, самобутності його психоемоційної сфери. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше обґрунтовано доцільність використання біографічного виміру та потенціалу самоаналізу митця у процесі особистісної самореалізації в авторському кінематографі. Доведено, що біографізм в екранному творі ґрунтується на особливостях самовиховання автора-режисера, який виявляє унікальну здатність прогнозувати подієвий ряд свого особистого життя. З’ясовано, що біографізм в екранному творі може проявлятися через відтворення власних фактів з життя художника; може презентуватися через випадковий ідентичний збіг з героями, які наділені деякою портретною схожістю з режисером-автором; може демонструватись через імпровізаційні потенції автора-режисера, які базуються на життєвих спостереженнях або фантазіях, мріях, сновидіннях художника; може зображуватись через прямі чи непрямі асоціації із життям автора, які в екранній площині поглиблюються, їх відтворення стає більш правдоподібним; може виявлятись через особливе ставлення до персонажів, на яких кіноавтор проєктує розмисли, емоції, почуття.

Циркологічний аналіз підготовки творчого проєкту: роль спільної роботи виконавця, майстра-трюкографа, хореографа-режисера

Денис Ігорович ШАРИКОВ — 2026-02-01

У статті проведено аналіз творчого процесу командної роботи з постановки циркового номера або шоу-програми. Проблема, яка аналізується, – це процес підготовки творчого проєкту (циркового продукту), який практично не досліджувався в сучасній арт-критиці з циркового мистецтва. Сам творчий процес – початок, розвиток та завершення командної роботи виконавця чи виконавців, майстра-трюкографа та балетмейстера-режисера – залишається без уваги сучасних дослідників циркового мистецтва, що не є об’єктивним і потребує вивчення. Мета статті – визначити суб’єктів командної роботи зі створення циркового продукту: номер, шоу-програма, визначити їх конкретні функції окремо і в команді, встановити етапи створення циркового номера або шоу-програми. Уточнимо важливі етапи командної роботи для створення циркового продукту, а саме номера чи шоу-програми. Перший етап – загальна фізична підготовка для артиста цирку та оволодіння професійними компетенціями з акробатики, гімнастики, еквілібристики, жонглювання, пантоміми, танцю, акторської майстерності. Другий етап – злагоджена та системна робота командного складу: майстри курсу зі спеціалізації циркового жанру – акробатики, повітряної гімнастики, еквілібристики, жонглювання, ілюзії та маніпуляції, пантоміми, клоунади спільно з викладачем танцю чи пластики. Третій етап – чітке тематичне та трюкове завдання для підготовки професійного артиста цирку. Дається конкретне визначення завдань та практичних завдань, які ставить майстер курсу циркового номеру за жанром, відповідно до фізичних, естетичних, музичних, пластичних, координаційних та креативних даних виконавця майбутнього артиста цирку, постановка чітких і конкретних завдань хореографу, який працюватиме над пластикою та відпрацюванням танцювальних елементів; визначення та створення конкретного реквізиту для виконавця циркового номера за жанром відповідно до його фізичних, естетичних, пластичних, координаційних і креативних даних і можливостей. Четвертий етап – визначення майстром-трюкографом та хореографом художнього оформлення, костюму, реквізиту, висвітлення циркового номеру та новітніх технічних можливостей сьогодні. Репетиційний період має конкретні рівні складності трюкової частини, вивчення яких відбувається у певні терміни (протягом конкретної кількості років). Під час репетиційного періоду відбувається відпрацювання трюків, з’єднання трюків у комбінації, відпрацювання комбінацій з трюками окремо та спільно з танцювальними елементами та пластикою. Художній образ відпрацьовується відповідно до його тематики та ідеї циркового творчого проєкту (продукту) в конкретному жанрі: акробатиці, повітряній гімнастиці, еквілібристиці, жонглюванні, ілюзії та маніпуляції, пантомімі, клоунаді. П’ятий етап – підготовка до демонстрації циркового творчого проєкту (продукту), а також демонстрація на перегляді для розуміння майстра-трюкографа за цирковим жанром та хореографом, які неточності потрібно усунути та які деталі потрібно додати. Обговорення циркового творчого проєкту (продукту) відбувається на відкритому показі з залученням спеціалістів різних циркових жанрів, танцю, пластики, акторської майстерності, демонстрація циркового творчого проєкту (продукту) – на різноманітних сценічних заходах, концертах, шоу. Висновки свідчать про те, що важливість злагодженої командної роботи всіх учасників процесу зі створення циркового номера чи шоу-програми реалізує високий рівень професіоналізму та конкурентоспроможності циркового мистецтва сьогодення.

Мистецькі пошуки та продовження традицій створення української вузлової ляльки у творчості сучасної полтавської майстрині та науковця Тетяни Саєнко

Наталія Миколаївна ДІГТЯР — 2026-02-01

Проблему, яка ініціювала цю статтю, можна сформулювати як акцентування уваги на національному вихованні, що стає сьогодні одним із головних пріоритетів та органічною складовою сучасної освіти. У зв’язку з цим, автор наголошує на необхідності мистецьких пошуків і продовженні традицій створення української вузлової ляльки як одного з символів української національної ідентичності. Зауважено, до цього часу науково не систематизована інформація про творчість сучасних майстрів, що є фахівцями в мистецтві української вузлової ляльки; не описано методику та шляхи впровадження цього виду декоративно-прикладного мистецтва в навчальний процес учнів шкіл та студентів різних освітніх рівнів; не достатньо висвітлена в науковій літературі історія розповсюдження знань, передача традицій створення вузлової ляльки. Висвітлено науково-педагогічну та мистецьку творчість дослідниці, носія-практика елементу нематеріальної культурної спадщини України «Традиції української вузлової ляльки Полтавщини» – Тетяни Саєнко, визначено її роль у популяризації української вузлової ляльки на регіональному та всеукраїнському рівнях. Наголошено, що мистецькі пошуки та розповсюдження знань про українську вузлову ляльку допоможуть залучити громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, продовжать тяглість традицій художнього досвіду поколінь. Розкрито авторську індивідуальність творчого методу майстрині, оригінальність її художнього мислення. Виокремлено перспективи подальших досліджень, як то: підтримка закладів культури та освіти, посилення стійкості через культуру; грантова допомога майстрам та дослідникам традицій українського народного мистецтва, залучення їх до написання національних стратегій і планів розвитку освіти; цифрова трансформація фондів, внесення нових елементів до переліку нематеріальної культурної спадщини України, розробка та впровадження електронної реєстрації об’єктів культурної спадщини тощо.

Від трюкового монтажу до нарративного скорингу у повітряній гімнастиці: еволюція жанру та драматургічна консолідація

Крістіна Потопальска — 2026-02-01

Стаття розглядає перехід повітряної гімнастики від ланцюжків трюків до композицій із чітко побудованою драматургією, де технічний матеріал несе сюжетний сенс. В основі аналізу – сучасні дослідження з драматургії цирку, хореографічної методики, фізіології залученості глядачів, профілювання артистів та управління ризиками. Показано, як сімейства мотивів (намотки, підйоми, зриви, статичні утримання) організовуються в образну структуру без втрати спортивної специфіки. Рушійною силою композиції є матеріальні взаємодії тіла та снаряда: обертання, опір, навмисний «mis/fit», баланс на межі. Ці взаємодії впорядковуються через повтори з варіюванням, довгі паузи-утримання та темпові переходи, формуючи чіткі дуги конфлікту й відновлення, а не проміжний «декор» між кульмінаціями. Вимірювання у імерсивних форматах фіксують піки синхронізації глядачів у місцях драматургічних поворотів, що надає інструменти для темпоритму, розстановки світлозвукових акцентів і дозування напруження/розрядки. Паралельно нормативні профілі пре-професіоналів і професіоналів, синтез факторів ризику та протоколи повернення до виступів задають робочі обмеження для кастингу, репетицій і розподілу високонавантажених елементів; сюжетна інтенсивність корелює з толерантністю тканин, історією навантажень і вікнами відновлення. Пропонується операційна матриця, що пов’язує вибір мотивів із композиційними рішеннями, параметрами здоров’я та глядацькими маркерами; застосування показано на прочитанні «Жанни д’Арк» як циклічного мотиву зі зв’язок, підйомів і падінь. Результат – критерії розведення серійних зривів і довгих ізометрій по дузі номеру, практики включення дихання, тремтіння та контрольованих «збоїв» як свідчень ставок, а не огріхів, шаблон переналаштування щільності мотивів при рестейджингу без втрати сюжетного каркасу. Підхід забезпечує відтворювані процедури наративного скорингу та підтримує ресурс артиста разом із композиційною ясністю.

Інтеграція арт-терапії та креативних практик у процесі постановки повітряних номерів

Юлія СПЕЛЛМАН — 2026-02-01

У статті проведено аналіз, як можна інтегрувати арт-терапію та творчі процеси в розробку та постановку повітряних номерів, галузі мистецтва, яка поєднує велику фізичну небезпеку з необхідністю емоційної стабільності, психологічної безпеки та довгострокової творчої свободи. У дослідженні було використано вторинні дані (2018-2024 рр.), засновані на навчальних програмах, описі практиків програми та резиденції, рецензованих статтях і професійних репозиторіях, використовуючи поєднання документального, порівняльного та контент-аналізу разом з описовою агрегацією частоти практики. Огляд академічних джерел демонструє зростаючий рівень використання імпровізаційних рухів, соматичної усвідомленості, візуального щоденника та структурованої групової рефлексії для сприяння саморегуляції, когнітивній гнучкості, груповій згуртованості та інноваційності. Визначено три рівні інтеграції: легкий (нечасті модулі), помірний (частота сесій, пов'язаних з хореографічним контентом) та глибокий (системне впровадження та фасилітація спеціаліста та оцінка результатів). Високий ступінь інтеграції стосується найбільшої віддачі в оригінальності постановки, саморегуляційних можливостях і спільній узгодженості. Концептуальною новизною є типологія моделей інтеграції, введення параметра глибини інтеграції та послідовна відповідність логіки педагогічного та терапевтичного моделювання в одну систему процесів повітряної творчості. Просторові та процедурні умови включають освітлення, просторовий ритм, рефлексивні ритуали та роль фасилітатора, вважаються такими, що мають практичне значення для покращення позитивних результатів щодо безпеки, креативності та благополуччя виконавців. Результати можуть бути використані для формування методологічної основи розвитку персоналу в повітряних мистецтвах, процедур репетицій із деякими рефлексивними та соматичними видами діяльності, а також для подальшого дослідження змішаних методів щодо потенційного впливу поєднання методів на якість виконання, психологічну стабільність та сталий характер мистецької кар'єри. Автором було встановлено показники, які можуть бути використано для вимірювання ефективності програм вищої освіти та спрямування розробки навчальних програм.